Журнал Адвокат №10, 2014
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.
Після прийняття Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. виникає чимало питань щодо його практичного застосування. Зокрема це стосується такого достатньо важливого питання як визначення меж судового розгляду, що викликає багато суперечностей в умовах відсутності загальної позиції у суду, обвинувачення та захисту. Особливо це стосується меж розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції.
Редакція чинного КПК України, як і редакція попереднього Кодексу 1960 р. встановлюють межі перегляду судом другої інстанції в рамках апеляційних скарг. Відповідно до положень ч. 3 ст. 358 КПК України (1960 р.) суд апеляційної інстанції може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, у разі якщо є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно. В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», дано роз’яснення, відповідно до якого, згідно ч. 3 ст. 358 і ч. 5 ст. 362 КПК (1960 р.), під час судового слідства апеляційний суд може досліджувати всі докази, що є у справі, або лише ті, правильність оцінки чи повноти дослідження яких судом першої інстанції оспорено в апеляції (апеляціях), або ж які він зовсім не досліджував.
Треба зазначити, що на відміну від КПК України 1960 р., чинний КПК України не містить поняття «відновлення судового слідства судом апеляційної інстанції». Тому обґрунтовано виникає питання, чи має право суд апеляційної інстанції проводити судове слідство, за аналогією з КПК України 1960 р., відповідно до вимог чинного КПК України. Іншими словами, необхідно визначити, чи має право суд апеляційної інстанції досліджувати докази та давати їм оцінку для прийняття рішення по суті.
Метою статті є пошук шляхів вирішення питання щодо визначення повноважень суду апеляційної інстанції при прийнятті рішень по суті в частині дослідження доказів та обсягу таких доказів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дослідження питань визначення меж судового розгляду були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких праці С.А. Альперта, К.О. Бравілової, В.Ю. Брянського, М.П. Ведіщева, В.Г. Гончаренка, Н.А. Громова, Ю.М. Грошевого, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.О. Попелюшка, М.Є. Шумила, та інших. Але, комплексного дослідження меж судового розгляду судом апеляційної інстанції за чинним Кримінальним процесуальним кодексом України не здійснювалось, що дає підстави вважати дану тему актуальною.
Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів.
Відповідно до ч. 1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо:1) встановлено порушення, передбачені п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
В зазначеній статті КПК України є посилання на ч.1 ст. 412 КПК України (п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7) відповідно до змісту яких суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду та призначає новий розгляд справи у суді першої інстанції, у випадках коли: судове рішення ухвалено незаконним складом суду; судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК України, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою; судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; порушено правила підсудності; у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Таким чином, існує вичерпний перелік підстав, який не підлягає розширеному тлумаченню, передбачених ст. ст. 412, 415 КПК України, які є суто процесуальними, що надають суду апеляційної інстанції право скасувати рішення суду першої інстанції та призначити новий судовий розгляд. В інших випадках суд апеляційної інстанції має приймати рішення по суті, з відповідною оцінкою доказів.
Як вбачається зі змісту ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. В свою чергу зазначена стаття передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається зі змісту ст. 419 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з встановлених судом першої інстанції обставин, а також встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними.
Дослідження доказів має відбуватися відповідно до приписів ст. 23 КПК України, яка передбачає що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Таким чином, законодавець встановив обов’язковість безпосереднього дослідження доказів, в тому числі і для суду апеляційної інстанції. Цікавою є думка Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 24 жовтня 2014 року, відповідно до якої «виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, суд апеляційної інстанції не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено в ході апеляційного перегляду вироку» [3].
Аналізуючи вище викладене, можна дійти до висновку, що у випадку якщо суд апеляційної інстанції не знайде передбачених ст. ст. 412, 415 КПК України підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, він зобов’язаний прийняти рішення по суті, тобто дослідити обставини справи з посиланням на докази, в розумінні ст. 84 КПК України, навіть у випадку, коли рішення першої інстанції залишається без змін.
Іншими словами, виходячи, з принципу безпосередності дослідження доказів, суд апеляційної інстанції зобов’язаний дослідити обставини справи, надати оцінку доказам, і якщо надана оцінка буде співпадати з оцінкою суду першої інстанції – залишити рішення без змін. Але в будь якому випадку апеляційна інстанція зобов’язана повторно дослідити докази.
Таким чином, суд апеляційної інстанції – це судова інстанція, яка зобов’язана повторно проводити судове слідство в межах апеляційної скарги, тобто дослідити матеріали провадження та допитати свідків, обвинуваченого та потерпілого, якщо останній не відмовиться від дачі показань.
Але такий висновок не узгоджується із приписами ч. 3 ст. 404 КПК України, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Зазначена норма (ч.3 ст. 404 КПК України) регулює питання про повторне дослідження «обставин справи». Ст. 91 КПК України надає вичерпний перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також визначає доказування як процес, який полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
В.Г. Гончаренко зокрема зазначив, що доказування можна визначити як одну із форм практичної діяльності в процесі регулювання суспільних відносин, яка полягає у збиранні, дослідженні, оцінці й використанні інформації, яка за певних умов, визначених процесуальним законом, набуває статусу юридичних доказів [1, 8].
Таким чином, дослідження «обставин справи» це, в тому числі, і процес перевірки та оцінки доказів, а за певних умов – збирання таких доказів. Отже, для того, щоб дослідити обставини справи – необхідно дослідити докази (напр. документи, покази свідків, потерпілого, обвинуваченого).
Вжите законодавцем в ч. 3 ст. 404 КПК України словосполучення «виключно якщо» підкреслює обов’язок апеляційної інстанції безпосередньо дослідити докази лише у перелічених в законі випадках, а саме: 1) при наявності клопотання учасників кримінального провадження про повторне дослідження обставин, 2) якщо ці обставини досліджені судом першої інстанції не повністю, або з порушенням.
Крім того, законодавець встановлює обмеження, щодо дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції. Ці докази можуть бути досліджені виключно якщо про дослідження таких доказів учасники провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Отже, відповідно до вимог принципу безпосередності дослідження доказів, суд апеляційної інстанції зобов’язаний дослідити обставин справи, тобто досліджувати докази, але в той же час відповідно до приписів ст. 404 КПК України для повторного дослідження обставин кримінального провадження законодавець встановив певні обмеження. Як випливає із зазначеної норми, якщо в апеляційній скарзі буде відсутнє клопотання про повторне дослідження певних обставин, за умови що ці обставини не були досліджені в повному обсязі або з порушенням, то суд апеляційної інстанції не вправі їх досліджувати. Таким чином, якщо судом першої інстанції докази досліджені в повному обсязі та без порушення порядку дослідження, але суд першої інстанції надав їм неправильну оцінку, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості повторно досліджувати обставини справи за власної ініціативи і, як наслідок, не в праві надавати іншу оцінку, навіть з огляду на приписи ч. 3 ст. 404 КПК України. Таким чином, для повторного дослідження обставин судом апеляційної інстанції необхідно щоб суд першої інстанції «помилився» при застосуванні відповідної норми КПК України (порядок дослідження), або неповністю дослідив обставини справи.
Крім того, як випливає із приписів ч.3 ст. 404 КПК України, при відсутності умов для повторного дослідження обставин справи (клопотання учасників, неповнота або порушення при дослідженні доказів) суд апеляційної інстанції не має права застосовувати ст. 411 КПК України, оскільки для перевірки судового рішення на відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження необхідно повторно досліджувати докази. Тобто, встановити, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду без дослідження цих доказів під час апеляційного провадження видається неможливим. Так само, як неможливо визначити порушення (чому суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки) без дослідження цих доказів.
За загальним правилом у правозастосовній практиці будь-яка норма спеціального закону має пріоритет перед загальною. Можна припустити, що принцип безпосередності дослідження доказів (ст.23 КПК України) є загальною нормою, а ст. 404 КПК України спеціальною, яка стосується лише суду апеляційної інстанції. Не зважаючи на те, що норма ст. 23 КПК України є засадою (принципом) кримінального судочинства, вона на жаль, не у всіх стадіях провадження визнається та застосовується як загальна норма. Про це свідчить аналіз ст. 23 КПК України в поєднанні зі ст. ст. 404, 434 КПК України. Співставлення цих норм дозволяє визначити норми ст. 23 КПК України як такі, що застосовуються виключно під час судового розгляду в суді першої інстанції. Так, відповідно до ст. 404 КПК України, безпосереднє дослідження доказів протягом апеляційного розгляду є обов’язком суду лише у випадках: 1) наявності клопотання про дослідження доказів та обставин; 2) спеціальної характеристики таких доказів чи обставин. При цьому, суд апеляційної інстанції, діючи в межах апеляційних скарг, не може з власної ініціативи безпосередньо досліджувати докази (на відміну від можливості суду вийти за межі апеляційної скарги в окремих випадках).
Ст. 433 КПК України визначає, що суд касаційної інстанції взагалі позбавлений права досліджувати докази та давати їм оцінку.
Це не узгоджується із позицією ВССУ, відповідно до якої, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, суд апеляційної інстанції не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено в ході апеляційного перегляду вироку.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
Таким чином, питання повторного дослідження обставин кримінального провадження (доказів) судом апеляційної інстанції в достатній мірі не є врегульованими, що можливо потребує відповідних роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного суду України.
Некоторые вопросы о пределах рассмотрения судом апелляционной инстанции в уголовном производстве.
Резюме: В статье автор исследует вопрос о полномочиях суда апелляционной инстанции в уголовном производстве при принятии решений по сути в части повторного исследовании обстоятельств дела в рамках действующего Уголовного процессуального кодекса Украины. При анализе отдельных статей УПК Украины и судебной практики Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, автор приходит к выводу о том, что вопрос повторного исследования доказательств судом апелляционной инстанции в уголовном производстве в достаточной степени не урегулирован.
Ключевые слова: пределы рассмотрения судом апелляционной инстанции, уголовное производство, суд апелляционной инстанции, доказательства, повторное исследование обстоятельств, принцип непосредственного исследования доказательств.
Список літератури:
- Гончаренко В.Г. Доказування в кримінальному провадженні: науково-практичний посібник / В.Г. Гончаренко ; Академія адвокатури України. – К. : Прецедент, 2014. – 42 с.
- Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренко, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
- Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41317597.