Міжнародний правовий журнал «Закон і Життя» вересень 2017
Віктор ЛЕГКИХ,
аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України
АНОТАЦІЯ
У статті автор досліджує питання предмета доказування та визначає особливості такого доказування на стадії апеляційного перегляду судових рішень місцевого суду, що зумовлено прийняттям у 2012 р. чинного КПК України, яким фактично було обмежено право суду апеляційної інстанції за власною ініціативою проводити повторне дослідження обставин справи. На підставі аналізу судової практики зроблено висновок про те, що суди по-різному підходять до вирішення питання про повторне дослідження обставин справи. Обґрунтовано, що навіть за наявності ініціативи сторін кримінального провадження на проведення повторного дослідження обставин справи, в окремих випадках суд апеляційної інстанції, виходячи з буквального тлумачення норм КПК, позбавлений можливості проводити таке дослідження.
Ключові слова: апеляція, апеляційне провадження, неповнота судового слідства, доказування, повторне дослідження доказів.
FEATURES OF PROOF IN CRIMINAL PROCEEDINGS ON JUDICIAL REVIEW ON APPEAL STAGE
Viktor Legkykh,
Post-graduate student of Criminal Procedure and Criminalistics Department of the Academy of Advocacy of Ukraine, attorney.
SUMMARY
The author in this article examines the issue of the subject of evidence and defines the features of such evidence on the stage of appeal review of court decisions of the local court, which is conditional upon the adoption the current CPC of Ukraine in 2012, which was actually limited the right of the court of appellate instance on its own initiative to conduct a re-examination of the circumstances of the case. Based on the analysis of judicial practice, it was concluded that courts are differently suited to resolving the issue of a re-examination of the circumstances of the case. It is substantiated that even with the existence of the initiative of the parties to the criminal proceedings to conduct a re-examination of the circumstances of the case, in some cases, the court of appeal instance, based on the literal interpretation of the CPC norms is deprived of the opportunity to conduct such a study.
Key words: appeal, appeal proceedings, incompleteness of judicial investigation, proof, re-examination of evidence.
Постановка проблеми. З прийняттям чинного КПК України у 2012 р. кримінальне судочинство зазнало кардинальних змін, що призвело до виникнення певних особливостей процедури доказування на стадії апеляційного перегляду судових рішень. Так, чинний КПК, виходячи з його приписів, частково обмежив ініціативу суду апеляційної інстанції щодо повторного дослідження доказів, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, тобто фактично було визначено обмеження в частині процесу доказування судом апеляційної інстанції.
Стан дослідження. Проблемі доказування в кримінальному процесі приділяли увагу такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як С.А. Альперт, Р.С. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, В.І. Гончаренко, Г.Ф. Горський, Н.В. Жогін, П.С. Захаров, А.М. Коп’єва, А.А. Ляш, М.М. Міхеєнко, Ю.К. Орлов, В.О. Попелюшко, А.Б. Соловйов, І.В. Тихоненко та інші. Разом із тим, як свідчить судова практика, незважаючи на те, що чинний КПК працює майже шість років, суди та учасники процесу по-різному підходять до питання повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції під час перевірки судового рішення місцевого суду.
Метою статті є розгляд питань, що стосуються визначення поняття та предмета доказування на стадії апеляційного провадження, визначення особливостей доказування на стадії перегляду судових рішень, які мають практичний і теоретичний інтерес та потребують подальшого дослідження.
Теоретичні засади та мета доказування
Виклад основного матеріалу. М.С. Строгович навів визначення, що «доказування — це з’ясування за допомогою доказів усіх фактів, обставин, які мають значення для вирішення кримінальної справи — вчинення (чи невчинення) злочину, винність (чи невинність) тієї чи іншої особи у вчиненні злочину та всі інші обставини, які визначають відповідальність особи, що вчинила злочин. Іншими словами, доказування — це використання доказів для з’ясування обставин справи, … яке полягає в зборі, перевірці та оцінці доказів і у встановленні за допомогою доказів усіх фактів та обставин, які мають значення для вирішення справи» \[1, 295\].
Таким чином, доказування в кримінальному провадженні ― практична діяльність суб’єктів доказування, метою якої є фіксація, збір, аналіз та оцінка доказів, що відбувається за чітко регламентованою процедурою КПК з метою визначення винуватості/невинуватості особи, яка підозрюється/обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.
Чинний КПК дає визначення доказуванню як процесу збирання, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК).
В.С. Бурданова зазначає, що «… дослідженням, яке проводиться в судовому процесі, пізнається об’єктивна істина, тобто пізнається сам злочин і винність особи, яка його вчинила» \[2, 13\], і доповнює, що «… істина може бути встановлена лише після ретельного дослідження слідів дій особи на місці події» \[2, 96\].
Тобто метою кримінального судочинства є пошук об’єктивної істини, кінцевим результатом якого виступає ухвалення вироку судом на підставі оцінки судом сукупності доказів на предмет достатності та допустимості.
Предмет доказування на стадії апеляційного перегляду
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції перевіряє правильність встановлення об’єктивної істини судом першої інстанції шляхом перевірки його рішення.
Чинний КПК не дає визначення поняттю «предмет доказування», але, разом із тим, містить перелік обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному процесі, і, як зазначає В.І. Гончаренко, «… згідно із законом предмет доказування трактується як системна сукупність фактів та обставин об’єктивної дійсності, що мають матеріально-правове та процесуальне значення і знання про які є необхідними та достатніми фактичними підставами для вирішення кримінальних справ остаточно і по суті» \[3,120\], і доходить висновку, що «фактичний склад злочину як предмет доказування в кримінальному судочинстві встановлюється згідно з визначеними в КПК процедурами шляхом виявлення і дослідження фактів та обставин, які створюють незаперечну систему доказів, охоплюють повною мірою склад злочину та інші дані, необхідні для прийняття остаточного рішення в справі» \[3, 121-122\].
Отже, доказуванням у кримінальному провадженні є сукупність практичних дій суб’єктів доказування, які об’єднують такі елементи: виявлення, фіксацію, аналіз та оцінку доказів на різних етапах кримінального провадження, метою яких є встановлення об’єктивної істини. А при перевірці судом апеляційної інстанції оскарженого рішення місцевого суду на предмет правильності встановлення обставин справи фактично робить таке рішення предметом доказування на стадії апеляційного розгляду.
Чинний КПК не містить окремої норми щодо обставин, які підлягають доказуванню в апеляційному провадженні, тому можна зробити висновок про те, що під час апеляційного перегляду доказуванню підлягають усі ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції. Разом із тим, потрібно звернути увагу на приписи ст. 419 КПК, згідно з якою ухвала суду складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням, у тому числі, визначених судом першої інстанції обставин і визначених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими або неналежними.
Тобто законодавцем визначено, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи судове рішення місцевого суду на предмет законності, може обґрунтувати своє рішення на підставі вже досліджених обставин судом першої інстанції та обставин, які будуть установлені під час апеляційного перегляду на підставі повторного безпосереднього дослідження та оцінки доказів. Тобто в цьому випадку йдеться про особливості доказування на стадії апеляційного перегляду. Отже, необхідно визначити, в яких випадках суд апеляційної інстанції зобов’язаний самостійно встановлювати обставини справи, а коли при перевірці судового рішення він може обмежитися висновками суду першої інстанції.
Особливості та обмеження апеляційного провадження
М.Р. Бобечко, визначаючи особливості доказування на стадії апеляційного перегляду, зазначив, що «по-перше, суд апеляційної інстанції не пов’язаний результатами оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції, і може постановити рішення, яке суттєво відрізнятиметься від рішення суду першої інстанції… По-друге, в апеляційному провадженні підлягають оцінці не тільки докази, зібрані та досліджені на попередніх стадіях кримінального судочинства, а й відомості про факти, які не були предметом дослідження суду першої інстанції… По-третє, результатом оцінки як наявних у матеріалах кримінального провадження, так і нових доказів судом апеляційної інстанції може бути рішення, яке безпосередньо погіршує становище обвинуваченого (особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, особи, кримінальне провадження щодо якої закрито) … По-четверте, оцінці підлягають лише ті докази, які пов’язані з оскарженою частиною судового рішення, якщо тільки суд апеляційної інстанції не скористається правом вийти за межі апеляційних вимог особи, яка подала апеляційну скаргу… По-п’яте, обмеженість обов’язкової сили вказівок суду апеляційної інстанції при призначенні нового судового розгляду в суді першої інстанції» \[4, 314-325\].
Як випливає із зазначених висновків, суд апеляційної інстанції, з одного боку, має право ухвалити рішення, яке відрізнятиметься від рішення суду першої інстанції, на підставі дослідження та оцінки як доказів, що були предметом дослідження місцевого суду, так і доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а з іншого ― суд апеляційної інстанції обмежений рамками апеляційної скарги щодо можливості повторного дослідження обставин справи, яким уже дана оцінка судом першої інстанції.
Н.В. Кіцен зазначила, що особливістю доказування стадії апеляційного оскарження є, зокрема, «…відсутність ініціативи суду апеляційної інстанції у визначенні необхідності проведення судового слідства; ініціатива сторін при визначенні сукупності обставин кримінального провадження, які підлягають повторному дослідженню» \[5, 152-153\].
Зазначені дослідники дійшли єдиного висновку про те, що суд апеляційної інстанції не може бути ініціатором процесу судового слідства (повного чи часткового) з метою встановлення обставин справи, оскільки така ініціатива є правом сторін, яке вони можуть реалізувати шляхом подання апеляційної скарги та клопотання про повторне дослідження доказів, з обов’язковим обґрунтуванням необхідності проведення повторного дослідження обставин справи.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням учсників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Таким чином, для повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції законодавцем передбачено обов’язкову умову, без дотримання якої суд апеляційної інстанції позбавлений можливості з власної ініціативи проводити повторне дослідження таких обставин ― наявність клопотання про повторне дослідження доказів з обґрунтуванням того, у чому полягали порушення, що були допущені під час дослідження обставин судом першої інстанції, та/або у чому полягала неповнота дослідження таких обставин.
Аналіз судової практики та процесуальних колізій
Разом із тим, аналіз судової практики свідчить про те, що наразі не вироблено узгодженої позиції щодо цього питання. Так, наприклад, згідно з ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2016 р., суд зазначив, що «… в апеляційній скарзі прокурор хоч і вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однак обґрунтованого клопотання, як це передбачено ч. 3 ст. 404 КПК України, про повторне дослідження доказів не подавав, при цьому вказав на необхідність проведення повного судового слідства, що не передбачено положеннями кримінального процесуального закону… Таким чином, установивши відсутність у матеріалах кримінального судочинства достатніх доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції та об’єктивно й беззаперечно підтверджували винуватість особи N у вчиненні інкримінованого їй злочину, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про виправдання обвинуваченого за ч. 2 ст. 186 КК України» \[6\].
Також, згідно з ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14.10.2014 р., суд зазначив, що «оскільки ніхто з учасників судового процесу не подавав клопотань про повторне дослідження доказів та обставин, встановлених під час кримінального провадження, які достатньо повно та без порушень були досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України здійснює апеляційний розгляд кримінальної справи без дослідження в судовому засіданні наявних у матеріалах процесу доказів та обставин» \[7\].
Тобто в цьому випадку, за відсутності клопотання про повторне дослідження доказів, суд виходив з приписів ч. 3 ст. 404 КПК і, постановляючи своє рішення, ґрунтувався на обставинах, визначених судами першої інстанції, що підтверджує висновок про те, що ініціатором повторного дослідження обставин справи є сторони процесу, а не суд апеляційної інстанції, і лише наявність обґрунтованого клопотання може стати підставою для проведення повторного часткового слідства судом апеляційної інстанції.
Разом із тим, непоодинокі випадки, коли суд апеляційної інстанції залишав скаргу без руху. Так, наприклад, згідно з ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14.04.2016 р., суд зазначив, що «в апеляційних скаргах прокурора та потерпілих порушується питання про скасування виправдувального вироку суду першої інстанції та постановлення апеляційним судом обвинувального вироку. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що суд першої інстанції визнав ряд доказів недопустимими, не повністю дослідив та ґрунтувався при постановленні вироку лише на тих доказах, які виправдовують особу N, не взявши до уваги докази сторони обвинувачення, що свідчать про вчинення останньою кримінального правопорушення. Крім того, ні прокурор, ні потерпілі не вказують, яким чином апеляційний суд може дослідити докази для прийняття рішення, оскільки зазначена вище норма закону передбачає повторне дослідження доказів виключно за клопотанням учасників судового процесу. Проте жодних клопотань про повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції при пред’явленні апеляційних скарг заявлено не було. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 396 КПК України, в апеляційній скарзі зазначається клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів. З урахуванням вищевикладених порушень вважаю, що жодна зі сторін не дотрималася зазначених вимог, а тому сторонам необхідно надати час для виправлення зазначених недоліків, а їхні апеляційні скарги залишити без руху» \[8\].
Фактично, залишаючи апеляційну скаргу без руху та визначивши одним із недоліків відсутність клопотання про повторне дослідження обставин справи, апеляційний суд ініціював повторне дослідження обставин справи. Оскільки в разі, якщо сторони не усунуть зазначені недоліки (не заявлять клопотання про повторне дослідження доказів), суд поверне апеляційну скаргу заявнику, що призведе до неможливості реалізації учасниками свого права на апеляційне оскарження судового рішення. Але апелянти мають право, а не обов’язок заявляти клопотання про повторне дослідження обставин, а апеляційний суд, керуючись приписами ст. 419 КПК, має право обґрунтувати своє рішення, в тому числі виходячи з обставин, визначених судом першої інстанції.
Більше того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму рішенні від 04.10.2016 р. зазначив, що «враховуючи викладене, відсутність клопотань сторін про повторне дослідження доказів не позбавляє апеляційний суд права вчинити такі дії за власною ініціативою за наявності достатніх підстав уважати, що обставини, які можуть підтверджуватися чи спростовуватися відповідними доказами, встановлені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями»\[9\].
Тобто, згідно із зазначеними рішеннями, фактично суд апеляційної інстанції має право проявити ініціативу щодо повторного дослідження обставин справи, що прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 404 КПК і не узгоджується з висновками про те, що суд апеляційної інстанції, по-перше, не є ініціатором процесу повторного судового слідства (повного чи часткового), а по-друге, ініціатором повторного дослідження можуть виступати лише сторони кримінального провадження, які заявляють апеляційні вимоги, а суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав (ст. 22 КПК). Тому при аналізі ст. ст. 22, 404 КПК можна зробити висновок, що суд апеляційної інстанції не має права з власної ініціативи проводити повторне дослідження обставин справи.
Більше того, невирішеним на сьогодні залишається питання про підстави для задоволення клопотання про повторне дослідження обставин справи судами апеляційної інстанції, і, виходячи з аналізу судових рішень, можна зробити висновок, що суди по-різному застосовують норми КПК під час розгляду таких клопотань.
Наприклад, згідно з ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 06.07.2016 р., суд зазначив, що «враховуючи те, що у клопотанні до суду апеляційної інстанції про повторне дослідження доказів, а саме – повторний допит свідків А., Б., потерпілого Л., прокурор не навів визначених у ст. 404 КПК України підстав для такого дослідження, та враховуючи те, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, дослідив показання цих свідків та потерпілого, прокурор у провадженні скористався своїм правом ставити запитання свідкам та потерпілому, колегія суддів не бачить підстав для задоволення клопотання прокурора про повторне дослідження доказів під час апеляційного перегляду судового рішення» \[10\].
Таким чином, за наявності відповідного клопотання про повторне дослідження доказів суд апеляційної інстанції зобов’язаний його задовольнити лише в разі його обґрунтованості, тобто за наявності допущеної судом першої інстанції неповноти або порушення під час дослідження таких обставин. Разом із тим, існує судова практика, яка суперечить вимогам ч. 3 ст. 404 КПК.
Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.03.2016 р. судом було відмовлено захиснику в повторному дослідженні доказів, при цьому суд зазначив, що «в судовому засіданні захисник засудженого А. адвокат Р. надав клопотання про повторне дослідження доказів у судовому засіданні апеляційного суду, а саме: протоколу обшуку, протоколів упізнання за фотознімками А. потерпілими Б., В., Г., а також проваджень №№ 464/1170/ 13-к та 464/2212/ 13-к. Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені докази вже були предметом дослідження в суді першої інстанції, а тому на підставі ч. 3 ст. 404 КПК України повторному дослідженню в суді апеляційної інстанції не підлягають» \[11\].
Тобто в цьому випадку єдиною підставою для відмови в задоволенні такого клопотання було те, що зазначені докази вже були предметом дослідження суду першої інстанції, але, на нашу думку, це не є безумовною підставою для прийняття такого рішення, виходячи з приписів ч. 3 ст. 404 КПК, і, як свідчить судова практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підставою для відмови в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції є відсутність неповноти або допущення порушень під час дослідження обставин справи.
Так, згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.12.2015 р., суд зазначив, що «твердження про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК є також безпідставним, оскільки із звукозапису на технічному носії інформації вбачається, що питання про повторне дослідження окремих доказів за клопотанням прокурора ретельно з’ясовувалося в судовому засіданні, та було обґрунтовано відмовлено в його задоволенні у зв’язку з тим, що сторона обвинувачення не довела наявності підстав, за яких цей суд був зобов’язаний повторно дослідити обставини кримінального провадження» \[12\]. Аналогічні висновки викладені в інших рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ \[13; 14\].
Тобто, перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості відмови в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що таке клопотання повинно містити обґрунтування неповноти або порушення під час дослідження судом першої інстанції таких обставин.
Проблематика визначення «неповноти» та «порушень» дослідження
Що мав на увазі законодавець під визначенням «допущені порушення під час дослідження обставин справи судом першої інстанції»? Які порушення можуть бути підставою для задоволення такого клопотання?
Якщо йдеться про порушення в кримінальному провадженні під час судового розгляду, то, найімовірніше, законодавець мав на увазі процесуальні порушення, тобто порушення норм КПК, відповідно до яких проходить судовий розгляд. Так, наприклад, допит малолітньої особи в суді першої інстанції без присутності законного представника та психолога або педагога, на нашу думку, є порушенням вимог КПК і підставою для її повторного допиту в суді апеляційної інстанції. Але такі порушення навряд чи відбуватимуться під час судового розгляду, крім того, аналіз глави 28 КПК, якою регламентується порядок судового розгляду в суді першої інстанції, дає змогу зробити висновок, що перелік подібних порушень, які можуть бути підставою для повторного дослідження обставин судом апеляційної інстанції, є досить обмеженим.
Таким чином, якщо виходити з приписів ч. 3 ст. 404 КПК, то підставою для повторного дослідження обставин справи у зв’язку з порушеннями під час їх дослідження, допущеними місцевим судом, можуть визнаватися не будь-які процесуальні порушення, допущені місцевим судом, а лише ті, що були допущені саме під час дослідження доказів, перелік яких є обмеженим. У такому разі як має діяти суд апеляційної інстанції, якщо таких порушень не було, і, разом із тим, в апеляційній скарзі порушується питання про перевірку судового рішення на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи? Враховуючи те, що апеляційний суд позбавлений можливості, по-перше, з власної ініціативи повторно дослідити обставини справи, по-друге, навіть за наявності такого клопотання, але за відсутності порушень, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції буде позбавлений можливості проводити повторне дослідження обставин.
Також невирішеним залишається питання щодо «неповноти, допущеної місцевим судом, під час дослідження обставин справи». Що мав на увазі законодавець, припускаючи можливість допущення неповноти під час дослідження обставин справи?
Ст. 410 КПК передбачено, що неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо: 1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; 2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, виявлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
По-перше, виходячи зі змісту цієї норми, йдеться про докази, які взагалі не досліджувалися місцевим судом, тоді як ч. 3 ст. 404 КПК передбачено повторне дослідження обставин справи, які вже досліджувалися судом першої інстанції. Тобто ст. 410 КПК передбачено одну з підстав для скасування чи зміни судового рішення місцевого суду, а не одну з підстав для повторного дослідження обставин, які вже досліджені місцевим судом.
По-друге, ст. 410 КПК передбачено, що неповним судовий розгляд визнається, зокрема, якщо виникла необхідність у дослідженні тієї чи іншої підстави, що випливає з нових даних, визначених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Тобто законодавцем у цій нормі вже застосовано поняття «дослідження тієї чи іншої підстави», тоді як під час судового розгляду визначаються обставини скоєного злочину на підставі наявних доказів.
Тобто аналіз ст. ст. 404, 410 КПК дає змогу дійти висновку, що неповнота судового розгляду та неповнота, допущена під час дослідження обставин справи місцевим судом, не є тотожними поняттями, що, своєю чергою, призводить до того, що суди апеляційної інстанції неоднаково трактують ч. 3 ст. 404 КПК. В одних випадках вони необґрунтовано відповідають відмовою в повторному дослідженні доказів, а в інших, не маючи на те підстав, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК, частково поновлюють судове слідство.
Висновки. Таким чином, на сьогодні не врегульовано питання щодо чіткого визначення підстав для повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, оскільки аналіз норм КПК не дає змоги дійти висновку, у чому ж може полягати неповнота або порушення, допущені судом першої інстанції саме під час дослідження обставин справи.
Як має діяти суд апеляційної інстанції, якщо апелянтом оспорюється судове рішення місцевого суду на підставі неповноти судового розгляду чи невідповідності висновків суду обставинам справи, якщо суд апеляційної інстанції не знайде підстав для повторного дослідження обставин справи? Якщо судом першої інстанції докази досліджені в повному обсязі та без порушення порядку дослідження, але суд першої інстанції дав їм неправильну оцінку, суд апеляційної інстанції буде позбавлений можливості повторно дослідити обставини справи і, як наслідок, не в змозі дати їм іншу оцінку, що призведе до неможливості перевірки судового рішення.
Таким чином, встановити, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, без дослідження цих доказів під час апеляційного процесу, вбачається неможливим. Як можна перевірити що-небудь, якщо неможливо це дослідити?
Таким чином, неврегульованість питання щодо повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції призводить до різного тлумачення норм процесу під час розгляду скарг у суді апеляційної інстанції, що, можливо, потребує відповідних роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного суду України, і внесення змін до КПК.
Список використаної літератури:
- Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. М., 1968. 468 с.
- Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. СПб: Юридический центр Пресс, 2003. 262 с.
- Гончаренко В.Г. Предмет доказування в кримінальному судочинстві // Вісник Академії адвокатури України. К.: ВЦ ААУ, 2011. Число 1 (20). С. 120–123.
- Бобечко Н.Р. Апеляційне та касаційне провадження у кримінальному судочинстві України: правове регулювання, доктрина, практика : монографія / за ред. В.Т. Нора. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2016. 686 с.
- Кіцен Н.В. Доказування у стадії апеляційного провадження за КПК 2012 року. // Вісник Чернівецького факультету Національного університету “Одеська юридична академія”. 2014. Вип. 1. С. 146―154.
- Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2016 р. Справа №761/31921/14-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56307785
- Ухвала Апеляційного суду Житомирської області від 14.10.2014 р. Справа № 272/1489/13-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41007250
- Ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 14.04.2016 р. Справа № 751/123/14-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57192873
- Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.10.2016 р. Справа № 362/7312/15. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61905815
- Ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 06.07.2016 р. Справа № 648/4197/15-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59095441
- Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 25.03.2016 р. Справа № 464/7278/15-к \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56718331
- Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.12.2015 р. Справа № № 5-2740км15. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54630301
- Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2017 р. Справа № 556/796/16-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66145599
- Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.02.2017 р. Справа № 488/2749/15-к. \[Електронний ресурс\]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65771631
- Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 9-те вид., переробл. та допов. К.: Юридична думка, 2012. 1316 с.
Посилання на електронне видавництво
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРА
Легких Віктор Вікторович ― аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, адвокат.
INFORMATION ABOUT AUTHOR
Legkykh Viktor Viktorovych – post-graduate student of Criminal Procedure and Criminalistics Department of the Academy of Advocacy of Ukraine, attorney.