Міжнародна науково-практична конференція, Кишинів, листопад 2017 р.
Віктор Легких,
аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики
Академії адвокатури України, адвокат
Презумпція невинуватості: що це та як вона працює
Питання дії презумпції невинуватості привертало увагу вчених різних часів та епох, однак точне визначення поняттю що таке презумпція невинуватості, яке на сьогоднішній день втілено у сучасному кримінальному процесі, дав Чезаре Беккаріа, зазначаючи, що «ніхто не може бути визнаний злочинцем, поки не винесений обвинувальний вирок, суспільство не може позбавити обвинуваченого свого заступництва до того, як буде вирішено, що він порушив умови, при дотриманні яких йому і забезпечується це заступництво» [1, с. 108].
Таке визначення презумпції невинуватості знайшло своє підтвердження і в чинному КПК, і, як зауважив В.Г. Гончаренко, «Постулати, що випливають з презумпції невинуватості, зводяться, в основному, до наступного: 1) визнати особу винною у вчиненні кримінального правопорушення має право тільки суд; 2) особа не зобов’язана доводити свою невинуватість; 3) обвинувачення не повинні ґрунтуватися на суперечливих доказах, на припущеннях; 4) всі сумніви, які неможливо усунути, трактуються на користь обвинуваченого; 5) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом; 6) недоведена винність юридично рівносильна доведеній невинуватості і може бути підставою для виправдувального вироку; 7) затримання особи як підозрюваного або залучення її до участі в кримінальному провадженні як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її вини або покарання винного; 8) до винесення рішення суду щодо винності особи з нею не можна поводитися або називати злочинцем у засобах масової інформації або інших офіційних документах» [2, с. 13]. Таким чином, принцип презумпції невинуватості як один із принципів кримінального провадження спрямований на недопущення засудження невинної особи, що також є одним із завдань кримінального провадження. При цьому у такої особи існує низка прав, передбачених КПК, а у сторони обвинувачення – низка обов’язків, невиконання яких є неприпустимим, що свідчить про те, що принцип презумпція невинуватості КПК не може бути задіяний без виконання приписів окремих норм. Наприклад: 1) тягар спростування доказів, наданих стороною захисту, покладається на сторону обвинувачення (випливає зі ст. 17 КПК); 2) обов’язок доказування лежить на стороні обвинувачення (випливає зі ст. ст. 17, 92 КПК); 3) відмова від надання показань не є доказом винності особи у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 18 КПК); 4) визнання вини особою не є безперечною підставою для винесення обвинувального вироку, а таке визнання має оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі (ст. 94 КПК).
Презумпція невинуватості в Україні на стадії апеляції
Що стосується розгляду питання про дію презумпція невинуватості в Україні на стадії апеляційного оскарження судових рішень, то слід зазначити наступне. Виходячи з буквального тлумачення змісту ст. 17 КПК вбачається, що дія принципу презумпції невинуватості припиняється в момент ухвалення остаточного рішення по справі судом апеляційної інстанції (залишення судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду в силі або скасування вироку суду першої інстанції з винесенням свого вироку), тобто набрання вироком законної сили. Скасування вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до місцевого суду фактично пролонгує дію презумпції невинуватості до моменту ухвалення остаточного рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо судом апеляційної інстанції ухвалюється остаточне рішення при перегляді вироку, то для розуміння дії презумпції невинуватості на стадії апеляційного перегляду судових рішень потрібно виходити з основних постулатів цього принципу. Якщо виходити з того, що означає презумпція невинуватості – особа не зобов’язана доводити свою невинуватість; 2) обвинувачення не повинні ґрунтуватися на суперечливих доказах, на припущеннях; 3) всі сумніви, які неможливо усунути, трактуються на користь обвинуваченого; 4) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом; 5) обов’язок доказування лежить на стороні обвинувачення – можна прийти до висновку, що дотримання цих постулатів тісно пов’язане з етапом оцінки доказів судом апеляційної інстанції як складової процесу доказування.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не зобов’язаний проводити повне судове слідство з метою дослідження доказів, а в окремих випадках взагалі позбавлений можливості проводити оцінку доказів, якщо не буде знайдено підстав для такого дослідження (йдеться про обмеження повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, передбаченого ч. 3 ст. 404 КПК). Фактично суд апеляційної інстанції перевіряє правильність висновків суду першої інстанції, і лише в окремих випадках може повторно дослідити докази. Отже, при перевірці рішень в апеляційному порядку презумпція невинуватості може діяти в усіченому вигляді, оскільки відсутність процесуальних підстав для проведення повного судового слідства судом апеляційної інстанції унеможливлює процес доказування в повному обсязі, і зводиться до перевірки судового рішення судом апеляційної інстанції, а не встановлення винності/невинуватості особи шляхом доказування.
Якщо розглядати апеляційне оскарження виправдувального вироку та апеляційне оскарження обвинувального вироку, то, на нашу думку, в першому випадку презумпція невинуватості Україна так само, як і в суді першої інстанції, діє в повному обсязі, оскільки до моменту винесення остаточного рішення судом апеляційної інстанції особа вважається невинною виходячи з виправдувального вироку суду першої інстанції та дії презумпції невинуватості до ухвалення рішення апеляцією. Фактично, з точки зору дії презумпції невинуватості, положення особи, виправданої місцевим судом, не відрізняється від положення особи, яка перебуває в статусі підсудного на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, оскільки так само обов’язок доказування лежить на стороні обвинувачення, і особа не зобов’язана доводити свою невинуватість, тому до виправданої особи ставлення має бути як до невинної. Єдина відмінність між такими особами полягає в можливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підсудного в суді першої інстанції, що, тим не менш, не повинно розцінюватися як доказ його вини або покарання винного.
Якщо розглядати оскарження обвинувального вироку в суді апеляційної інстанції, то презумпція невинуватості на цій стадії діє по-іншому. Так, якщо за рішенням суду першої інстанції особа є засудженою, щодо неї навіть може бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції (якщо такий не обирався на стадії досудового розслідування), але при цьому така особа не є злочинцем до моменту ухвалення остаточного рішення судом апеляційної інстанції, яке, в свою чергу, може бути протилежним щодо рішення суду першої інстанції, що свідчить про те, що дія презумпції невинуватості розмивається, вона діє в неповному обсязі, оскільки з такою особою вже поводяться як з винною, але щодо неї обвинувальний вирок не набрав законної сили, а судом апеляційної інстанції може бути винесений і виправдувальний вирок, або взагалі справа може бути повернена на новий судовий розгляд.
Також якщо під час оскарження обвинувального вироку стороною захисту в апеляційній скарзі порушується питання про зміну або скасування вироку першої інстанції (наприклад, зміни можуть бути пов’язані з виключенням з обвинувачення окремих епізодів, або взагалі існують вимоги про закриття кримінального провадження), то обов’язок доказування цих вимог фактично перекладається на сторону захисту. І хоча виходячи з презумпції невинуватості це не є обов’язком сторони захисту, разом з тим, без доведення своєї невинуватості стороною захисту апеляційне оскарження обвинувального вироку буде неможливим. Таким чином, якщо апеляційна скарга подається стороною захисту, то прокурор усувається від обов’язку доказування в суді апеляційної інстанції, оскільки його дії зводяться до відстоювання висновків суду першої інстанції (фактично обов’язок доказування прокурором завершився в суді першої інстанції), при цьому сторона захисту процесуально обмежена в повторному дослідженні обставин справи судом апеляційної інстанції (ч. 3 ст. 404 КПК).
Слід зазначити, що якщо сторона захисту на стадії апеляційного оскарження долучає докази, про які стало відомо після винесення оскаржуваного судового рішення, тобто фактично використовує право на доведення своєї невинуватості, то для суду апеляційної інстанції це не є безперечною підставою для дослідження та оцінки такого доказу, оскільки чинний КПК не зобов’язує, а лише наділяє суд апеляційної інстанції правом на дослідження нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 404 КПК). Тобто в цьому випадку у сторони захисту виникає право на доведення своєї невинуватості, яке випливає з презумпції невинуватості і тісно пов’язане з принципом права на захист, шляхом подання до суду апеляційної інстанції нового доказу, але таке право може бути і не реалізоване, що свідчить про те, що деякі постулати, що випливають з презумпції невинуватості, на стадії апеляційного оскарження не працюють.
Презумпція невинуватості: стаття та термін
Під час касаційного оскарження обвинувального вироку презумпція невинуватості стаття не діє, оскільки предметом перегляду є судове рішення, що набрало законної сили, тому особа вважається злочинцем. Разом з тим, не виключається скасування судом касаційної інстанції судового рішення та направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто з моменту ухвалення рішення судом касаційної інстанції особа знову перебуває в статусі підсудного, але не може називатися злочинцем, і презумпція невинуватості повертається, але вона так само розмита, діє не в повному обсязі.
Таким чином, розглядаючи питання дії презумпція невинуватості термін на різних стадіях кримінального процесу, потрібно виходити з тих постулатів, які випливають з цього принципу, і можна зробити висновок, що презумпція невинуватості на стадії апеляційного оскарження діє в усіченому вигляді.
Література:
- Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. В.С. Овчинского. М. : Инфра-М, 2009. 351 с.
- Гончаренко В.Г. Проблеми регулювання відносин у сфері кримінального судочинства // Вісник Академії адвокатури України. К. : ВЦ ААУ, 2015. Том 12. Число 2(33). С. 10―16.
- Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренко, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. К. : Юстініан, 2012. 1224 с.
Ссылка на электронное издательство
ІНОФРМАЦІЯ ПРО АВТОРА
Легких Віктор Вікторович – аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, адвокат.
INFORMATION ABOUT AUTHOR
Legkykh Viktor Viktorovych – post-graduate student of Criminal Procedure and Criminalistics Department of the Academy of Advocacy of Ukraine, attorney.